Чому?
Чимало з Вас ставлять питання і щиро не розуміють, чому наша партія Громадянська позиція офіційно не присутня у наметовому містечку, чому я особисто і партія з прапорами не ходимо на віче і на марші протесту, організовані Михайлом Саакашвілі. Так само щиро відповім.
Ви не задумувалися, чому не лише Громадянська позиція, а жодна політична партія, парламентська чи позапарламентська, жодна активна громадська організація не беруть офіційно участі – ні в наметовому містечку, яке в жовтні місяці Саакашвілі розгорнув біля Ради, ні в організованих ним щотижневих віче і маршах протесту? Навіть ті громадські організації і партії, які разом з Саакашвілі починали спільну акцію 17.10.17. Навіть ті громадські організації і партії, які 10.09.17 солідарно підтримували Саакашвілі у наметовому таборі під Краковцем, захищаючи його право на громадянство. Навіть ті громадські організації і партії, які з березня проводять разом із Саакашвілі переговори про об’єднання в одну політичну силу. Солідарна підтримка Саакашвілі, якого влада переслідує, висловлена публічно, жорстко і неодноразово, але водночас – лідерів громадськості й партійних лідерів на акціях Саакашвілі поки немає.
Чому? Сторгувалися з владою, не хочуть більше боротися проти злочинного режиму? Неправда. Хочуть позбутися Михайла як конкурента на виборах? Дурниці, сам Саакашвілі балотуватися не має права нікуди, а його партія попри всі зусилля поки навіть близько не підійшла до 5% бар’єру. Тому що боягузи? Всі? Навіть ті, хто місяцями стояли на Майдані? Кого влада почала переслідувати ще тоді, коли сам Саакашвілі агітував за Порошенка і БПП? Чиї активісти і партійці загинули, отримали поранення на Майдані, а потім на фронті? Не складається.
А може, в іншому причина? В мережі люди активні й поінформовані – тож аналізуйте і думайте. Багато з Вас уже зрозуміли суть проблеми.
Напевно і Михайлові треба над цим питанням задуматися. Варто скоригувати свої плани і дії, щоб вони дійсно сприяли єднанню заради країни і щоб були здійсненими, з урахуванням готовності суспільства до радикальних рішучих дій не фейсбучної – реальної. Почати нарешті слухати не тільки себе, утримуватися від одноосібних, не скоординованих з партнерами, контактів, заяв, рішень і дій, що потім дискредитують і самого Михайла, і всіх партнерів в очах суспільства.
Чи можливо це? Не знаю, але ми щиро би того хотіли. І тоді ми знову зможемо стати поряд, пліч-о-пліч, зможемо діяти спільно, в єдності – щоб люди бачили попереду і позитивну перспективу, і відповідальне лідерство.
Сподіваюся, свою позицію я виклав ясно і толерантно.