Сьогодні День обіймів.

Вчора з дружиною та донькою Настею майже цілий день провели з Родиною Героя Валентина Опанасенко…. Тяжка дата…, третя річниця загибелі…, та й відчули, що по-іншому не змогли б просто провести час… Спочатку поїхали на кладовище до Валіка…, потім на поминальний обід.., де подивилися невеликий фільм про прекрасну історію кохання.., що була розірвана на частини у донецькому аеропорті 20-го січня…. Зізнаюсь відверто, то був найкращий, але й і найтяжкіший фільм, який ми з сім’єю переглянули…, бо то фільм – реальний…, з життя…..  Потім приіхали ще побратими – кіборги з 9-і роти, 7-і роти, 3-го батальйону 80-і ОДШБ разом зі своїм військовим капеланом Андрій Полухін, мама Героя України – Віра Зінич…, звільнений з полону кіборг Тарас Колодій, та інші, поважні мною (та й усіма нами) Люди. Ще раз їздили на кладовище до Валентина…, аби знову вшанувати…

Тяжким був той день. І увесь цей день з нами була наша рідна донька Настя….

Коли я вже вкладав доньку до ліжка, вона помолилася молитвою про захист військових на війні…, а потім запитала мене одне запитання:-“Тату, а що не всі тати, що їдуть на війну, повертаються додому…….?” Після такого запитання запанувала тиша…. 

“Так. На превеликий жаль не усі….. Тато Олежика – не повернувся… Але він зараз на небі, у небесному війську там служить……….”

Настя міцьно обійняла мене і ще довго не відпускала з обіймів… Навіть коли вже заснула, то продовжувала тримати мене..

Від того запитання і обіймів доньки – я довго не міг заснути… Все думав про тих дітей Героів, які б на День обіймів хотіли б обійняти своїх рідних…, так щиро, гаряче, і сильно.., тих, хто уже навіки у небесному строю….. Боже Наш, обійми Ти цих діток Сам…, щоб вони відчули батьківську любов і турботу про них у важкі часи….