122 роки тому народився лідер “холодноярського руху” який дав Україні най повчальніший урок.

Історію повинно знати для того, щоб ми сучасники могли приймати вірні рішення. Головним висновком є те, що тоді не дивлячись на героїчний спротив Україна програла війну з більшовиками та совковою Росією. Сталося це лише тому, що сили славетних синів України були розділеними. Якби тоді Україна була єдина у військовому відношенні, ні про яку поразку мови і не було.

Не було би і Голодомору, і розкуркулення, і Другої світової війни. У 1913 р. населення українських земель оцінювалося у 38,59 млн, зокрема у складі Росії 32,24 млн (83,5%), у складі Австро-Угорщини — у 6,35 млн. (16,5%). У містах мешкало лише 15% населення. 85% населення були сільськими жителями. Сьогодні нас мало би бути як мінімум 60-70 млн.

Також варто зазначити, що військовим шляхом Україну не перемагав ніхто, її завжди продавали так звані свої, саме тому маємо навчитися бути згуртованими проти зовнішнього ворога, та не жаліти ворога внутрішнього. Простими словами чубитися можна, але у разі загрози гуртом ліквідувати головні загрози, і тільки після цього розбиратися з другорядними. 

27 лютого виповнюється 122 роки із дні народження одного з найвідоміших борців за волю України, отамана Холодного Яру Василя Чучупаки.

Чучупак Василь Степанович – військовий і громадський діяч часів УНР, Головний отаман Холодного Яру.

Народився 1895 року в селі Мельники Чигиринського повіту Київської губернії. Батьки — Оксана Сидорівна Лівацька та Степан Григорович Чучупак мали п’ятеро синів: Петро, Орест, Василь, Олекса і Дем’ян. Троє з них: Василь, Петро та Олекса стали повстанськми отаманами.

До Першої світової війни вчитель у Тимошівці Чигиринського повіту. Коли розпочалася Перша світова, братів Чучупаків мобілізували.

У роки війни — прапорщик царської армії. Після повернення з армії вчителював у Пляківці, а потім у Ревівці (нині Кам’янського району Черкаської області).

У 1918 — 1919 роках — мельничанський сотник та медведівський курінний.

В 1919 році — командир Мельничанської сотні самооборони. Перший озброєний відділ для охорони скарбів Мотриного монастиря та рідного села Мельники сформував Олекса Чучупак. Але після поразки в бою з німецькою частиною, односельчани звернулися до Василя, щоб він став отаманом. Незабаром відділ самооборони переріс у полк гайдамаків Холодного Яру, який від лютого 1919 року активно виступив на підтримку Директорії. 10 квітня 1919 року підняв повстання «проти комуни та Совєтської влади за самостійність».

На початку літа 1919 року, підтримав повстання отамана Григор’єва.

У 1919 — 1920 роках — командир полку гайдамаків Холодного Яру, Головний Отаман Холодного Яру. Успішно воював проти біло-гвардійців, зокрема на початку січня 1920 року брав участь у взяті Черкас. Організаційно підпорядковувався отаману Херсонщини і Катеринославщини Андрію Гулому-Гуленку.

У листопаді 1919 року до Холодного Яру прибув отаман Катеринославщини і Херсонщини Андрій Гулий-Гуленко. Тоді Головним Отаманом Холодного Яру був Василь Чучупака. Йому підпорядковувалися отамани Герасим Нестеренко-Орел, Трифон Гладченко, Михайло Мелашко, Сірко, Око, Чорний Ворон (Чорногузько), Мефодій Голик-Залізняк, Семен Вовк, Калюжний, Д. Канатенко, 1-й і 2-й Олександрійські полки.

У лютому 1920 року полк гайдамаків Холодного Яру співдіяв з Армією УНР, яка здійснювала Перший Зимовий похід. 12 лютого в Медведівці командуючим Армією УНР Михайлом Омеляновичем-Павленком була скликана нарада командирів та начальників штабів дивізій Зимового походу. В нараді взяли участь Юрко Тютюнник, отамани Олександр Загродський, Андрій Гулий-Гуленко, Василь та Петро Чучупаки.

Василь Чучупак користувався надзвичайним авторитетом серед населення, на території Черкащини, що найдовше протрималася вільною від окупації більшовиків. Для його нейтралізації ЧК розробило спецоперацію по ліквідації повстанського отамана.

12 квітня 1920 року отамани Холодного Яру з’їхалися на нараду у лісничівку на хуторі Кресельці (зараз в складі села Мельники), що при дорозі з Мельників на Мотрин монастир. Мета: визначити дату повстання проти Совєтської влади, яка, спираючись на російські багнети, намагалася закріпитись на окупованих землях. Схоже на те, що чекісти знали про цей з’їзд (а можливо і ініціювали його), адже при наближені до хутора на загін Чучупаки з лісу несподівано напали. Потрапивши у чекістську пастку, на самому хуторі був оточений та загинув.

Похований у рідному селі.