Віталій Дейнега: "Ми з вами починали цю авантюру, щоб урятувати хоч одне життя і щоб не соромно було дивитись у дзеркало"

Знаєте, я очікував, що частина суспільства швидко заб'є болт на армію. Але не думав що так швидко.
І тим більше не думав, що почнуть лаяти нас за те чим ми займаємось фразами на кшталт: "ви чіпляєтесь за військове волонтерство, а воно уже померло", "ідіть працюйте по спеціальності", “ви заробляєте на війні” і так далі.
Зізнаюсь чесно, мене це чіпляє. 
І саме страшне - я розумію що далі буде гірше.
Ми зі скрипом перекриваємо потреби підрозділів у тепловізорах під час бригадних ротацій (а це шалені гроші, які треба зібрати, облікувати, витратити, оформити папери та не дати військовим угандошити цінне майно). Повірте мені, крім тепловізорів, які лежать на поверхні, ми робимо багато іншого. Багато того, про що не можна говорити, або на чому піаритись. Робимо під градом звинувачень сепарів, ура-патріотів, любителів радикальних реформ за один вечір і три копійки, свідків сект " **** нас усіх врятує", зрадогонів та колишніх колег. Іноді здається, що частина нашого суспільства в питаннях упоротості, хамства та неповазі до усіх крім себе, уже давно показує клас колегам за “порєбріком”.
І єдине що хочеться зробити – це зібрати номери телефонів наших критиків і дати військовим зі словами: “Дзвоніть їм, коли прибудете на фронт. Вони вам допоможуть. А ми на пенсію підемо. Не пропадем. Якийсь ідіот на роботу та й візьме”.
Зрозуміло, що я не буду зараз задавати маніпулятивні питання типу: “чи варто нам зупинитись?” щоб отримати тисячі коментів. Звичайно ми не підем. Фонд іще не вичерпав і третини свого потенціалу. І війна іще далека від закінчення. 
Ми будемо працювати далі, будемо досягати успіхів, будемо помилятись і не раз, але будемо робити своє.