Отже сталось в буквальному сенсі так, як я і написав вчора – у вбивстві Ірини Ноздровської виявився винний суддя. Він, разом з іншим подєльніком, втік до росії.
На цьому історія може закінчитись.
Суспільне невдоволення, що масово проявилось через цей кричущий випадок, без суб’єкта злочину, може випаруватись. Однозначно на це і розраховують як вбивці, так і поліцейські високопосадовці, що їх попередили.
Наразі всім громадським активістам неможна зупинятись, адже це не кінець історії, а початок.
Безкарна каста вбивць, злякавшись покарання від народного гніву, спробувала сховати одного зі своїх.
На мою думку ми зараз маємо історичний шанс, якщо не перемогти злочинну банду, з якої в більшості складаються правоохоронні органи, то хочаб нанести потужний удар.
Ми повинні вимагати відповіді на три питання –
1. Чому головних підозрюваних, після внесення справи до ЄРДР, не допитали і взагалі не звернули на них увагу? Якщо в Україні посада судді – це індульгенція від всього, то цього разу це не пройде.
2. Хто саме попередив злочинців, що час тікати, і що через масове обурення, спустити на гальма не вийде?
3. Як сталось, що вже після знайдення тіла, аж через чотири години вбивці перетинають кордон? У нас не 18 сторіччя, є електроні засоби зв’язку.
І на останок головний висновок для нас всіх – якби Ірина була звичайною невідомою дівчиною, якби громадськість не здійеяла галас, вбивці були б повністю безкарні. В нас страшний час влада боїться тільки згуртованості людей.
Тому не будьте байдужі. Ходіть на суди, на акції. Спілкуйтесь і підтримуйте один одного!
Владі все рівно на людей.почуття безкарності і вседозволеності.